2008 - Writing Competition

 
 
WRITING COMPETITION
 

Send Comments

Copyright © 2004-2008

2008 Writing Competition

Хочу жити

Міля Байрачна
2008р.

Ой лежить широке поле,
Безкінечная земля.
Та ж не поле, а пустиня
Де є смерть, виснаження.

Дивлюсь я через віконце
На пусту поляну ту.
Голод мучить моє серце
Але тихо я стою.

Вчора Тато впав на землю,
Ще не встав із голоду,
Мати моя вже вмирає
У темряві, у кутку.

Брати, сестри вже заснули,
Вже лежать на цвинтарі.
День за днем всі пропадають
Всі, котрі жили в селі.

Вся родина рідна – мертва,
Всі вже зникли, вже на суд,
Тільки я сама тут дивлюсь
На цей страх, великий труд.

Ходжу я через містечко,
Де колись було життя
Тепер мертві ходять дюди
Просять хліба, хоч куска.

Мрію про село минуле,
Як ще була я мала
Тепер голод цей страшенний і
Саме пекло, тишина.

Колись було, ой, як було!
Така радість, спів, життя
Всі ми люди, українці,
Жили як одна сім’я.

Тоді військо, росіяни
На високих тих конях,
Взяли все зерно та хліби
І лишили смерть і страх.

Підійшов до мене хлопець
Такий тонкий як кістяк
Просить ,, Їжу дайте, сестро!”
А в очах, життя – ніяк.

По дорозі і на полі
Крок за кроком повз людей,
Все на світі тепер тихо,
Лиш далекий клич гусей.

Я так хочу відірватись,
Жити поза цього дня,
Я так хочу десь тікати,
Але сили вже нема.

Ходжу в полі, на пустині,
Плачу гірко - я сама!
За минуле, за майбутнє,
За поранене життя.

,,Господи мій! Боже милий!
Врятуй свою доню!
Моя мати, Україно,
Дай мені спокою!”

Куди життя моє зникло?
Чи це моя доля?
Самій впасти, умирати -
Страшно серед поля.

Хочу жити, пережити
Все це залишити.
Втекти кудись на захід,
Життя відновити.

Одне хочу, як дитина
Пережити цей кошмар.
Тоді я, Господь мій милий,
Піду до небесних хмар.

Чую: вітер легко дує,
Смерть несе з собою,
Несе труди і страждання
Рідного народу.

Тоді бачу свою долю:
Село не покину,
Тут залишусь, тут сама я,
Поки не загину.

Буду я з сім’єю
Як колись в селі
Але без страждань вже,
Будемо на небі.

Руки вгору піднесу я,
Голодна вже не буду,
Буде спокій в моїй душі
І не буде труду.

Упала я на землю,
Нема вже сил триматись,
Лежу я серед мертвих
І час уже прощатись.

Пригадую роки мої,
Лише дванадцятий пройшов
Так боляче і шкода,
Що не побачу літо знов.

Ой, лежу я серед поля
Безкінечная земля,
Таж не поле, а пустиня
І це смерть така моя.

Сонце заходить над полем,
День вже закінчився.
А у хаті, в селі, в полі,
Ніхто не лишив

 

<2008 Writing Competition>

 

 

Search this site or the web powered by FreeFind

Site search Web search